на той момент у нашому домі вже не було вікон, мама і бабуся були в сараї, де вікон теж не було. зараз будинок виглядає так.
мама ховалася в погребі. бабусі 92 роки. вона не могла підвестися і спуститися драбиною в підвал і просто сиділа на стулі. того дня вона впала і не могла підвестися, мама підняти теж її не могла. вона лежала майже добу на бетонній підлозі в холодному сараї. і так вона і померла.
я дуже багато переймалася про те, що би було з мамою, якщо вона залишилася там з мертвою бабусею, яку неможливо поховати. тому хороші новини в тому, що наступного ж ранку сусіди йшли через наш двір, і забрали маму. бабусю сусідські чоловіки і працівник кладовища поховали.
маму забрали до сусідів через декілька хат (з якими ми ніколи наче не спілкувалися до цього, тільки тато знав усю Бородянку). там мама місяць жила з жінкою і її чоловіком. мама і Тося три тижні не виходили з підвалу, а Микола залишався зверху,щоб якщо завалить, він міг їх достати
наш котик відмовився з мамою йти до сусідів....тому ця жінка через день, здебільшого під обстрілами градів, бігла через городи годувати кота.......
русня ходила скрізь, нишпорила і нищила. заходила до їх двора теж, ставили там град, шоб гатить. каже, шо було дуже страшно хоч якимось звуком видати себе. але все ок. пішли.
русня ходила по хатах і виносила все, шо можна, а шо не можна просто нищила. розйобували кувалдами вікна, які встояли, меблі, їжу, все підряд. сквотили по пустих хатах. залишили після себе абсолютний підзєц. в одної сусідки жили, залишили хату обісраною, вимазали всі стіни лайном
розстрілювали всіх, хто висувався на вулицю. в тому числі літніх людей і інвалідів.
одна окрема історія про розстріли. був у нас, вочевидь, на вулиці через три хати сусід, адвокат, дуже проросійський (до речі самий примажорений будинок ледь не у всьому селі).
в перший день, як русня зайшла, це чмо пішло їх зустрічати з чаркою горілки і криками "я рускій!". ну. а вони його розстріляли на місці.
хотів руський мір - отримав руський мір.
окрім цього, особливо нема чого розказати. з їжею каже, проблем не було. регулярно була гуманітарка, в основному з польськими продуктами. каже, дуже розчулило як турботливо були спаковані пайки. завжди обовʼязково якесь яблучко чи шось солоденьке.
вже писала, шо курити не було чого і курили самокрутки з махорки в газетках. каже, сусідка одна один раз розмутилась цигарками і пробігла принесла мамі три штуки. мама дуже розчулена і вражена цим. і я теж.
після того, як мама проїхалася Бородянкою, каже, шо це чудо абсолютне, як їм вдалося вижити. і, певно, це правда.
зараз мама дуже налякана, хоч і тримається. хоче садити город, жартує. але зривається на плач посеред розмови і лякається звуку кожної машини.
дуже хоче повернутися в Бородянку, наводити порядок, а головне каже, шо вони з Тосєю і Миколою домовились же святкувати її день народження разом!
я думаю, за місяць в цих практично чужих людей виник просто єбанутий бонд на все життя.
зараз мама з котиком вдома в Києві, трошки спокійніші з кожним днем. розказала мамі як всі за неї переймалися і скільки людей раділи, що з нею все добре. мама екстра розчулена і вдячна. збираємось з усіма пить пиво після перемоги.
ура мама дозволила запостити. це вони мені показують Фєню, а я тішуся, шо вони втрьох з котом і сестрою вдома і в (нажаль, хочеться сказати «поки що») безпеці.
можу додати тільки що ніколи не пробачу русні те, що вони зробили з Бородянкою. її майже нема. це було прекрасне пгт, де була і річка, і ліс, і фільтр-кава в центрі! ми все відбудуємо, і ці суки за це заплатять.
прекрасні дитячі фото з того, що знайшла, а їх ще сотні за все життя. і спогадів мільйон.
я провела там дитинство. я там вперше поцілувалась, навчилась плавати, ходила з татом на полювання, і він вчив мене стріляти з рушниці (уроки, про які я супер часто згадую останній місяць).
