друзі, роблю невеличкий тредик зі слів мами про те, як вона місяць провела в окупованій Бородянці. вона мало розказує, але є чим поділитися.
звʼязок з мамою ми втратили 2 березня. тоді вже третій день як колони танків катали туди-сюди і гатили без перестанку.

на той момент у нашому домі вже не було вікон, мама і бабуся були в сараї, де вікон теж не було. зараз будинок виглядає так.

мама ховалася в погребі. бабусі 92 роки. вона не могла підвестися і спуститися драбиною в підвал і просто сиділа на стулі. того дня вона впала і не могла підвестися, мама підняти теж її не могла. вона лежала майже добу на бетонній підлозі в холодному сараї. і так вона і померла.

я дуже багато переймалася про те, що би було з мамою, якщо вона залишилася там з мертвою бабусею, яку неможливо поховати. тому хороші новини в тому, що наступного ж ранку сусіди йшли через наш двір, і забрали маму. бабусю сусідські чоловіки і працівник кладовища поховали.

маму забрали до сусідів через декілька хат (з якими ми ніколи наче не спілкувалися до цього, тільки тато знав усю Бородянку). там мама місяць жила з жінкою і її чоловіком. мама і Тося три тижні не виходили з підвалу, а Микола залишався зверху,щоб якщо завалить, він міг їх достати